May 26th, 2014

corner

(no subject)

не можна не помітити, як бурно відреагував російський нарід на майданівську кричалку "хто не скаче, той москаль"

мені це було так дивно, так незрозуміло, шо аж смішно! я, наприклад, не хочу бути москалем! ну, добре, якшо це когось ображає, то не хочу бути росіянкою! ні за що в світі не погодилась би! навіть за омріяну "бешечку"! навіть за мільйон доларів! я б не прийняла б громадянство цієї країни за усі скарби світу!

але так само... ні, все ж таки з трішечки з меншою інтенсивністью я не хочу бути в'єтнамкою! і не хочу бути сомалійкою, мексиканкою, індианкою... та мало ким би я не хтіла стати! чи варто громадянам усих цих націй ображатися на таке моє небажання?

а от росіяни - ти бач! - образилися. і от вчора до мене дійшло, чому. це тому, що вони оці наші кричалки сприймають так, як звикли сприймати загрозу від своїх місцевих голених голів: із повною серьйозністю. і навіть, бідолахи, уявити не можуть, що за цими словами немає жодної агресії.

насправді, ситуация дуже схожа з історією слова "нігер". пам'ятаєте, як ми усі сміялися з заборони називати негра негром? а от неграм зовсім не смішно! коли протягом багатьох поколінь до них ставилися, як до худоби, навіть натяк на особливість їх раси  сприймається як загроза!

тому я особисто дуже розумію, що люди обурені почути жарти з вмістом згадування їх національності, адже бідолашні наші "старшиє брат'я" вже багато разів бачили, як в їх країні сьогодні людину називають "чуркою", а завтра вбивають; то ж хто забажає стати таким от "чуркою" в іншій країні?

заспокойтеся, невгомовні, ніхто ні на які ножі ані вас, ані інших росіян підіймати й не збирається. хоча виключенням мають стати усі ті громадяни росії, які сьогодні з російською зброєю в руках тероризують крим та донбас.