madam_liberty (madam_liberty) wrote,
madam_liberty
madam_liberty

чому ця людина й досі поруч зі мною?

в моєї куми сьогодні день народження.

ще за два місяці вона почала узгоджувати зі мною план святкування, адже хтіла святкувати неодмінно зі мною! план був такий: взяти трави, подивитись в аймаксі якийсь вражаючий фільмчик, потім піти десь суші поїсти, а наступного дня навіть навідатись до її подружки в Високий та засмажити там щось на мангалі. я навіть була готова не пити й не курити наступного дня, щоб їхати машиною й не псувати враження публічним транспортом.

чоловіком своїм вона була вкрай незадоволена, тому й розмови не було про влаштування якогось бенкету вдома.

і от цей день настав. я мала вранці забрати справку про мед. огляд  (окрема історія - потім розповім) та приготувати дитині щось поїсти, щоб до кінця дня присвятити весь час іменинниці. але ще по дорозі до лікарні вона дзвонить із проханням пофарбувати їй волосся. ну, думаю, добре, зробимо, хоч я - дитя перукарень, і лише раз фарбувала волосся сама (та навіть не всю довжину, а лише коріння, що відросло)

сама купила їй фарбу, гаманець у подарунок (вона загубила свій новий 2 тижні тому), ще й вина взяла, яке вона любить. прихожу (десь о 12). а в неї на кухні процес святкового приготування! оселедця під шубою почала - кинула, взялася тісто для торта місити - кинула, качку дістала маринувати - кинула, бабі доручила смажити арахіс для торта... де там фарбуватися?! та ось тут, каже, й будемо! серед варених овочів, сметани та борошна!

божечки, це був жах якийсь! я стільки разів бачила, як це роблять у салоні, але ж в них все зручненько, і тут тобі й зажимчики для волосся у потрібній кількості, і тут тобі таця для мисочки з фарбою! а в мене нічого нема!одну заколку в усьому домі знайшла, але вона залізна, об неї подрала рукавички, то й ще пальчики собі пофарбувала( а ще до салону приходять, сідають і не рипаються! а ця моя краса то покурити, то по телефону потриндіти, то ще шось зробити... поки півгодини чекали, усі разом готували оце все, що вона почала й кинула. потім ще довго мили їй голову, сушили... потім торт робили... кожні півгодини я дивилася на годинник і розуміла, що кина  не буде. може, думаю, буде хоч суші-паті?

але коли ми нарешті вийшли з дому (о 17.52!!!!!) вона ще повідомила про необхідність порівняти кінчики у перукарні! власне, я сама казала, що це потрібно зробити. але ж я не могла й уявити, що вона вирішить це робити просто зараз! замість первісного плану. коли о 18.30 ми знов опинились на вулиці, я зрозуміла, що вже не маю часу на куму, адже маю голодну дитину й чоловіка, який скоро повернеться з роботи. думаю, зара як скажу їй, що маю йти, вона засмутиться, адже така вся красива, а піти нікуди не зможе. але вона не тільки не засмутилась, а просто зраділа! а як же? чому б і ні? я на неї весь день вбила, пофарбувала, їсти приготувала, подарунок подарувала, а замість нічого не вимагаю! дуже вдобно й корисно!

тепер я не розумію, нащо були оті два місяці планувань, якщо вона в решті решт все одно святкувала вдома, з клятим чоловіком, дітьми, свекрухою та свекром. і нащо я взагалі в цій всій підготовці брала участь, якщо мене навіть не запросили на власне святкування?

а! ще про завтра ж! подружка у Високому з отітом і гайморітом, тому до неї ми завтра теж не їдемо!

мені не зрозуміло: або вона мене вважає зовсім наївною чи дурною, або вважає, що таке ставлення до людей є нормальним і сама б не відмовилась, аби до неї так ставилась, наприклад, я
Tags: кума, планы, такой пиздец
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments